Все почалося з котлети-паті.

Коли мені було років двадцять, я вирішила покликати на день народження усіх, кого я тільки знаю. Але в останню мить подумала, що не хочу різати купу салатів і запікати в духовці курячі стегенця. Тож вирішила насмажити котлет. Багато котлет. Чому я тоді вирішила, що це буде легше, ніж запекти пару кіло курятини, не знаю. Але котлети я тоді посмажила.

На першій такій вечірці котлет було чотири види. Одні з них, як зараз пам’ятаю, були картопляні -– для тих, хто не їсть м’яса. За рік я знову святкувала день народження, котлет було вже шість видів. Наступного року – вісім. А потім десять. Я не жартую. Були котлети зі свинини, рубаної яловичини, печінки, курки з корицею, грибів, моркви, картоплі, цвітної капусти і навіть із цибулі. Я пам’ятаю, що смажила ті котлети майже цілу добу, а після цього десь тиждень вся хата добряче так смерділа котлетами.

Тим не менш, ці вечірки отримали назву котлета-паті – на них завжди було багато котлет, багато алкоголю та… багато людей. Абсолютно різних, не пов’язаних між собою людей, декого з них я і сама взагалі бачила вперше в житті. Бо люди приходили, приводили з собою друзів, а ті брали своїх друзів. І всі вони знайомилися між собою, починали дружити або кохатися (еге ж, після вечірок дехто заводив серйозні стосунки ). Котлети жили своїм життям. У трикімнатній квартирі на Оболоні в Києві вони єднали серця та дарували кожному любов, радість і насолоду.

І коли я втомилася відповідати на запитання «а як приготувати ті круті котлети з моркви, які були у тебе на тій вечірці?», я створила цей сайт. І тепер, коли я чую такі питання, я просто кидаю посилання з рецептом.

Ну, а мене відтоді називають Маша Котлетка. І деякі всерйоз думають, що Котлетка – це моє прізвище. Насправді ж прізвище в мене Сердюк. Але ви можете називати мене, як вам заманеться.

Якщо ви хочете мені щось запропонувати (співпрацю, спонсорство або ще якусь колабу), можете одразу писати в Telegram @MashaKotletka